Microservices vs Monolith: яку архітектуру обрати для старту проєкту?

На етапі запуску будь-якого цифрового продукту вибір архітектури відіграє ключову роль. Ми бачимо це на практиці щодня: від того, чи вирішить бізнес будувати систему як моноліт чи відразу перейти до мікросервісів, безпосередньо залежить швидкість виходу на ринок, масштабованість і бюджет проєкту. Монолітна архітектура дозволяє швидше запуститися, скоротити витрати на початковому етапі й протестувати гіпотези без зайвої складності. Мікросервісна архітектура, навпаки, надає гнучкість і масштабованість, коли продукт уже починає зростати та потрібно витримувати навантаження або розвивати його паралельно кількома командами.

Наш досвід показує, що правильний вибір архітектури з самого початку допомагає уникнути дорогих переробок у майбутньому, а отже – зберегти ресурси й час. Саме тому ми завжди аналізуємо специфіку бізнесу й продукту, перш ніж запропонувати оптимальне рішення. У цій статті ми розберемося, що таке мікросервісна та монолітна архітектура, які їхні плюси й мінуси, як вони впливають на бюджет і терміни, а також підкажемо, що краще обрати саме для старту проєкту.

Монолітна архітектура – це підхід, за якого вся логіка застосунку зберігається в єдиній кодовій базі та розгортається як ціле. Усередині такого рішення всі модулі (наприклад, робота з користувачами, платежами, аналітикою) тісно пов’язані між собою й функціонують як частини одного великого блоку. Будь-які зміни чи оновлення зачіпають увесь проєкт одразу.

Принцип роботи

Типовий моноліт можна уявити як тришарову систему: інтерфейс → бізнес-логіка → база даних.

• Інтерфейс (UI). Це все, з чим взаємодіє користувач: вебсторінки, мобільні екрани, адмінка. У моноліті UI зазвичай перебуває в тій самій кодовій базі: сервер рендерить HTML/JSON, статичні ресурси збираються та деплояться разом із застосунком, а роутинг і авторизація проходять через спільні middleware. Такий підхід зменшує кількість точок інтеграції та спрощує налаштування автентифікації й логування.
• Бізнес-логіка (application layer). Тут зберігається код доменних модулів: користувачі, замовлення, платежі, звіти. Усі вони щільно пов’язані та викликають один одного локальними методами (без мережевих API). Використовують спільні утиліти – валідацію, транзакції, кеш – і працюють як єдиний процес. Наприклад, коли користувач оформлює замовлення, контролер моноліту викликає сервіс кошика, оплати та сповіщень. Сервіс оплати проводить транзакцію, фіксує дані в базі та повертає результат, після чого користувач отримує сторінку «Замовлення оформлене».
• База даних (data layer). Зазвичай у моноліті одна спільна БД або кластер. Усі таблиці й схеми єдині, транзакції охоплюють кілька модулів одразу (наприклад, замовлення та списання коштів). Міграції й кеш також централізовані, що забезпечує цілісність даних і знижує витрати на синхронізацію.

Таким чином, моноліт працює як єдиний організм: інтерфейс, бізнес-логіка й база даних тісно інтегровані та розгортаються одночасно.

Основні переваги моноліту

• Спрощена розробка – одна кодова база, зрозуміла структура, менше точок інтеграції.
• Швидкий запуск – ідеально підходить для MVP і стартапів, коли важливо швидко почати роботу.
• Висока продуктивність – модулі взаємодіють напряму, без мережевих затримок.
• Проста відладка – легше відстежувати помилки в межах одного застосунку.

Недоліки моноліту

• Складності масштабування – навантаження можна розподіляти лише цілком, а не за окремими модулями.
• Залежність модулів один від одного – зміна одного блоку може спричинити помилки в інших частинах системи.
• Обмеження за технологіями – уся команда працює на одному стеку, впровадження нових рішень потребує повної перебудови застосунку.
• Складність оновлень – навіть невелика зміна вимагає перескладання й деплою всього проєкту.

Мікросервісна архітектура (Microservices) – це спосіб побудови застосунку через набір незалежних модулів. Простими словами, мікросервіс – це окремий компонент, який відповідає за свою конкретну задачу: авторизацію, платежі, каталог товарів, сповіщення тощо.

Якщо пояснити ще простіше, то що таке мікросервіс? Це невеликий самостійний блок, який можна розробляти, тестувати й впроваджувати незалежно від інших частин системи.

Усі мікросервіси взаємодіють між собою через стандартизовані інтерфейси (найчастіше API або черги повідомлень). На відміну від моноліту, тут немає єдиної кодової бази: кожен модуль розвивається окремо, може використовувати власний стек технологій і випускатися в продакшн незалежно.

Як працюють мікросервіси

Типовий застосунок на мікросервісній архітектурі можна уявити як ланцюжок незалежних модулів, з’єднаних через API:

• Інтерфейс (UI). Користувач звертається до фронтенду – наприклад, оформлює замовлення. Фронтенд не містить усю бізнес-логіку в собі, а відправляє запит у потрібну підсистему.
• Сервіси бізнес-логіки. Кожен модуль працює як окремий застосунок: він може мати власну мову програмування, базу даних і пайплайн розгортання.
  • Сервіс кошика перевіряє склад замовлення.
  • Сервіс оплати валідовує дані та списує кошти.
  • Сервіс сповіщень відправляє листа або push-клієнту.
• Бази даних. Часто у кожного функціонального блоку своя БД (наприклад, PostgreSQL для замовлень, MongoDB для каталогу, Redis для кешу). Це знижує зв’язаність і дає можливість масштабувати саме «вузьке місце».

Приклад сценарію:

1. Користувач оформлює замовлення.
2. Фронтенд викликає сервіс кошика → той перевіряє позиції.
3. Кошик через API звертається до сервісу оплати → оплата проходить.
4. Сервіс оплати повідомляє модулі замовлень і сповіщень.
5. Користувач отримує повідомлення: «Замовлення оформлене».

Кожен програмний елемент виконує свою функцію, і весь процес працює як злагоджений конструктор.

Переваги мікросервісів

• Гнучкість. Кожен блок можна доопрацьовувати й оновлювати незалежно від решти.
• Незалежне масштабування. При зростанні навантаження можна масштабувати лише підсистему оплати чи пошуку, не чіпаючи весь застосунок.
• Свобода вибору технологій. Команда може використовувати різні мови й бази даних для різних елементів системи.
• Зручність розподілу команд. Кожна команда відповідає за свій модуль – легше розвивати продукт паралельно.
• Стійкість до збоїв. Якщо «впав» один сервіс (наприклад, сповіщення), решта застосунку продовжує працювати.

Недоліки мікросервісів

• Складність проєктування. Потрібно правильно визначити межі сервісів, інакше з’являться дублювання й хаос.
• Складність відладки. Помилка може бути «розпорошена» по ланцюжку блоків, тому потрібні централізовані логи, трейсинг і моніторинг.
• Високі вимоги до DevOps. Щоб усе це працювало, потрібні CI/CD пайплайни, контейнеризація (Docker/Kubernetes), балансувальники, сервіс-меші.
• Навантаження на мережу. Там, де у моноліті виклик – це метод у пам’яті, у мікросервісів це мережевий запит, що додає затримки.
• Дорожче у розробці порівняно з монолітом. Потрібно інвестувати в інфраструктуру, DevOps-практики й підтримку розподіленої системи.

Чому моноліт дешевший на старті

Монолітна архітектура зазвичай потребує менше ресурсів та інвестицій на першому етапі.

• Простіша інфраструктура. Достатньо одного сервера або контейнера для всього застосунку.
• Менше інтеграцій. Усі модулі працюють усередині однієї кодової бази, не потрібні складні API-шлюзи, брокери повідомлень і окремі пайплайни.
• Вища швидкість розробки. Команда зосереджується на бізнес-логіці та інтерфейсі, а не на налаштуванні інфраструктури.

Саме тому моноліт найчастіше обирають для MVP і пілотних версій продукту: він дозволяє швидко перевірити гіпотези без зайвих витрат. Детальніше про це можна дізнатися у нашому розрахунку вартості IT-проєкту.

Коли мікросервісна архітектура виправдана за бюджетом

Мікросервіси вимагають більших інвестицій у розробку та DevOps: окремі пайплайни, контейнеризація, балансувальники, система моніторингу й логіка взаємодії сервісів. Але цей підхід себе виправдовує, коли:

• Високе навантаження. Застосунок має стабільно обслуговувати тисячі користувачів одночасно.
• Довгостроковий і масштабний проєкт. Система постійно розвиватиметься та розростатиметься роками вперед.
• Складні бізнес-процеси. Наприклад, багато паралельних напрямів (логістика, фінанси, CRM, аналітика), які зручніше розділити на сервіси та масштабувати незалежно.
• Великі команди. Кілька груп розробників можуть працювати паралельно над різними сервісами без конфліктів у коді.

Таким чином, вибір архітектури безпосередньо впливає на бюджет: моноліт – це економія та швидкість на старті, мікросервіси – стійкість і ефективність при зростанні.

Масштабування в моноліті

У монолітній архітектурі масштабування обмежене:

• Вертикальне масштабування. Збільшення ресурсів одного сервера (CPU, RAM), щоб витримати більші навантаження. Але цей шлях має «стелю» у вигляді максимальної потужності заліза.
• Горизонтальне масштабування. Запуск копій усього застосунку цілком. Це працює, але ресурси витрачаються неефективно: якщо перевантажений лише модуль аналітики, доводиться масштабувати весь моноліт.

Масштабування моноліту, як правило, відбувається цілком – або за рахунок вертикального нарощування потужності сервера, або шляхом запуску копій усього застосунку. Водночас існують часткові рішення: окремі компоненти можна масштабувати через кешування, шардування або винесення процесів у самостійні блоки.

Масштабування в мікросервісах

Мікросервісна архітектура спочатку проєктується для гнучкого масштабування:

• Кожен сервіс можна запускати у потрібній кількості копій незалежно від інших.
• Навантаження розподіляється лише на «вузьке місце» – наприклад, сервіс пошуку чи оплати.
• Команди можуть розвивати окремі сервіси паралельно, додаючи нові функції без ризику зачепити решту системи.

Такий підхід дозволяє ефективно використовувати ресурси й розвивати проєкт без обмежень у зростанні. У власних проєктах ми застосовуємо проєктування програмного забезпечення, яке враховує як швидкий старт на моноліті, так і подальше виділення сервісів.

Гібридний підхід: від моноліту до мікросервісів

На практиці ми часто застосовуємо стратегію «швидкий старт на моноліті → поступовий перехід до мікросервісів»:

• На старті створюється моноліт: він дешевший, швидший у розробці й підходить для MVP.
• У міру зростання навантаження та ускладнення бізнес-процесів із моноліту починають виділяти окремі сервіси – наприклад, модуль оплати чи аналітики.
• У результаті система стає гібридною: ядро залишається монолітним, а найбільш навантажені модулі працюють як мікросервіси.

Такий підхід дозволяє бізнесу швидше вийти на ринок і водночас підготувати архітектуру до майбутнього масштабування.

Вибір між монолітом і мікросервісами залежить від кількох ключових факторів. На практиці ми завжди аналізуємо проєкт саме крізь призму бюджету, строків і стратегії бізнесу.

• Бюджет. Якщо ресурси обмежені й важливо мінімізувати витрати на інфраструктуру та DevOps, найчастіше стартують із моноліту. Якщо ж проєкт розрахований на довгу перспективу й закладається серйозний бюджет – має сенс одразу будувати мікросервіси.
• Строки запуску. Коли потрібно швидко протестувати гіпотезу та запустити проєкт, моноліт дає виграш у швидкості. Для продуктів, де важлива стійкість і незалежний розвиток модулів із перших днів, підійдуть мікросервіси.
• Прогнозоване навантаження. Якщо система розрахована на обмежений потік користувачів на старті – моноліту буде достатньо. Якщо очікується високе навантаження (наприклад, маркетплейс або фінтех-сервіс), мікросервіси виправдані з самого початку.
• Стратегічні плани бізнесу. Коли продукт планується як довгострокова екосистема, що включає різні напрями (CRM, склад, фінанси, мобільний застосунок), мікросервіси дозволяють будувати архітектуру, готову до розширення.

Саме тому ми ніколи не даємо універсальної відповіді «моноліт кращий» чи «мікросервіси кращі». Архітектуру потрібно обирати під конкретний проєкт: моноліт – для швидкого старту, мікросервіси – для стійкого зростання.

В архітектурі немає єдиного правильного рішення. Моноліт і мікросервіси – це різні підходи, і вибір між ними завжди залежить від завдань і контексту бізнесу.

• Моноліт дає швидкість запуску й економію бюджету на старті, дозволяючи швидко перевірити гіпотезу та вивести продукт на ринок.
  
• Мікросервіси забезпечують гнучкість, незалежний розвиток модулів і масштабованість, що критично для довгострокових і навантажених проєктів.

Оптимальна стратегія часто полягає в тому, щоб почати з простого моноліту й поступово, у міру зростання продукту, виділяти окремі сервіси. Такий шлях поєднує в собі переваги обох підходів.

Наша команда допомагає підібрати архітектуру під конкретний бізнес-кейс – від легкого MVP до масштабних enterprise-систем. Замовте у нас розробку програмного забезпечення, і ми зробимо так, щоб ваш продукт розвивався без обмежень.